В життєву дорогу,сьогодні моя рідна доню,тебе провожаю,
В дорогу незнанну,написану Богом,тебе відправляю.
Незнаю я долі твоєї і планів Господніх не знаю,
Молитвою мами я чашу молитов доповняю.
Я дякую Богу,що тебе народила,
Маленьким дитятком під серцем носила.
Що чула твій сміх і бачила перші невпевненні крочки,
Якими нетвердо ступали малесенькі ножки.
Я дякую Богу,що мудрість мені Він давав тебе піднімати,
У серце дитяче любов Його вічну тобі закладати.
І роки біжали,біжали,і спину не було,
І Бог дарував нам весільну хвилину.
Стою біля тебе моя рідна доню,
Стою і любуюсь твоєю красою,
Яку Бог із неба рукою Своєю заклав,
І мене мамою рідною твоєю назвав.
В життєву дорогу сьгодні тебе відправляю,
І Бога любити тебе наставляю.
У вірі стояти,у світлі ходити,
Із чистим сердечком життя все прожити.
Коли прийдуть бурі,ти знай,моя доню,
Господь не залишить твою молитву одною.
Коли буде сонце світити і шлях твій теплити,
Святого Отця не перестань ти любити.
У двері домівки батьків заходи,
І рідних всіх нас до серця свого пригорни.
Ми будем чекати,тебе виглядати,
І разом в молитві Його прославляти.
Букети весільні зівянуть,
Листочки прекрасні опадуть.
А ти,моя люба,цвіти,
І Богу достойні корзини плодів принеси.
У руки Господні тебе віддаю,
Із ніжністю мами тебе обніму.
У небо молитву техенько скажу,
І Бога ще більше за все полюблю...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Свет в «прохладе дня». - Анна Зотова Этот рассказ я бы отнесла к жанру фантастики. Почему мне захотелось его написать? Уж слишком часто с экранов телевизоров звучат «эволюционные сказки» о происхождении жизни, об этап ее постепенного развития, о гибели динозавров и т.д. Так и хочется спросить: «Уважаемые господа, а вы там были? Вы это видели?» А что произошло бы, если бы кто-нибудь действительно побывал там, где начинался наш мир…
